Афоризми Василя Сухомлинського

• Виховуючи свою дитину, ти виховуєш себе.

• Справжня любов народжується тільки в серці, що пережило турботи про долю іншої людини.

• Дитина – дзеркало родини; як у краплі води відбивається сонце, так у дітях відбивається моральна чистота матері і батька.

• Людина народжується на світ не для того, щоб зникнути безвісною пилинкою. Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний.

• Любов – це насамперед відповідальність, а потім уже насолода, радість.

• Людина лише тоді по-справжньому дорожить життям, коли в неї є щось несумірно дорожче за власне життя.

• Там, де є суворість і вимогливість жінки, дівчини, юнак стає справжнім чоловіком.

 

 

Ледача подушка

(оповідання)

Маленькій Яринці треба рано-рано вставати, до дитячого садка йти. А не хочеться, ой, як не хочеться! Увечері і питає Яринка дідуся:

-         І чого це я рано ніяк не прокинуся?

-         Це подушка в тебе ледача, - каже дідусь. – Ото саме тоді, як вставати не хочеться, візьми її, винеси на свіже повітря і добряче вибий – вона й не буде ледача…

​

Петрик, собака і кошеня

(оповідання)

Маленький хлопчик Петрик ішов стежкою в сад. Бачить, біжить назустріч чорний кудлатий собака.

Петрик злякався, хотів тікати. Та раптом до його ніг притулилося маленьке кошеня. Воно втекло від собаки й просило Петрика: «Захисти мене, хлопчику, від цього страшного звіра».

Стоїть Петрик, дивиться на кошеня, а воно підняло голову до нього і жалібно нявчить.

Собака зупинився, злякано подивився на Петрика й сховався в кущах.

​

Конвалія в саду

(оповідання)

Петрик уранці прийшов у сад і побачив конвалію. Зачарований дивною красою квітки, хлопчик довго стояв перед нею. «Зірву квітку, поставлю в вазу на столі, – подумав Петрик. – Красиво буде в кімнаті».

Він простяг руку, щоб зірвати квітку, та враз уявив собі: що ж станеться із садом без конвалії? Затулив долонями квітку, і в саду стало похмуро й незатишно. На зелені листки впала сіра тінь, замовкли пташки.

Петрик відтулив квітку, і на деревах знов почувся пташиний спів.

«Он яка ти, дивовижна квітко, – подумав Петрик. – Хіба ж можна тебе зривати й нести до кімнати?»

​

Як бджілка знаходить квітку конвалії

(оповідання)

Вилетіла з вулика бджілка. Літає над пасікою й прислухається. Чує, десь далеко-далеко дзвенять голосні дзвіночки. Летить бджілка на музику дзвіночків. Прилітає до лісу. А то дзвонить квіти конвалії. Кожна квітка – маленький срібний дзвіночок. У середині – золотий молоточок. Б’є молоточок по сріблу – лунає дзвін – аж до пасіки лине. Ото так конвалія кличе бджілку. Прилітає бджілка, збирає з квітки пилок та й каже:

–       Дякую, квіточко…

А квітка мовчить. Вона лише зніяковіло  опускає голівку.

​

Хто свічки засвітив

(оповідання)

Пішла Маринка з мамою до лісу. Був травень, усе зеленіло. Глянула Маринка на зелені крони каштанів. Радісно загорілися її оченята.

–       Дивіться, мамо, – говорить дівчинка, – на каштанах свічки горять. Хто це їх засвітив?

–       Прийдемо вранці, подивимось, – усміхнулась мама.

Рано-вранці по холодній росі прийшла мама з Маринкою до лісу. Дивиться Маринка на зелені каштани. Бачить – білочка стрибає. Ой, та це ж вона свічки засвітила. Хто їй вогнику дав? Певно, сонечко? Зійшло, дало білочці гарячу іскорку, вона й засвітила свічки на каштанах.

​

Я вирощу внучку, дідусю

(оповідання)

У садку росте стара вишня. Маленький хлопчик Олесь побачив вишеньку та й питає дідуся:

–   Де взялася ця маленька вишенька?

–   З кісточки виросла, – відповів дідусь.

–       То це донька старшої вишні?

–       Так, донька.

–       А внучка у старої вишні буде?

–       Буде, Олесю, – відповів дідусь, – якщо ти викохаєш оцю маленьку вишеньку, діждешся з неї ягідок, посадиш кісточку – то з кісточки її виросте внучка старої вишні.

Олесь задумався.

–       Я вирощу внучку старої вишні, – сказав Олесь.

​

Кмітливий скляр

(оповідання)

Звечора в ставку плавали качки. Прийшов Юрко вранці до ставка і бачить диво-дивне. Весь ставок покритий тонким склом. А під склом вода грає. Питається Юрко в тата:

–  Хто це покрив ставок?

Сміється тато й каже:

–  Є такий умілий, кмітливий скляр. Прийшов і засклив ставок однією величезною склянкою. Живе той скляр далеко на півночі. А тепер до нас завітав.

–  Хто ж той скляр? – запитав Юрко.

–  Мороз.

​

Хлопчик і сніжинка

(оповідання)

З неба летіла додолу сніжинка. Вона була ніжна, легка, прозора, мов пушинка. І красива, мов зірка.

На землі стояв хлопчик. Він бачив, як падає сніжинка, і думав: «Ось вона впаде комусь під ноги і її затопчуть».

–  Ні, не треба падати сніжинці на землю, не треба її затоптувати.

Хлопчик простягнув долоню. Він хотів приголубити сніжинку, а вона впала на добру, теплу його руку й розтала. Хлопчик із жалем дивиться на долоню. А там блищить крапелька, мов сльозинка.

​

Для чого півневі гребінець

(казка)

У нашого півня червоний гребінець. Уночі, як тільки кури посідають на сідало, він бере свій гребінець і розчісує свого барвистого хвоста. Через те і хвіст у нього такий пишний. Розчесавши хвоста, півень кладе гребінець на голову. А вдень ходить, розпустивши хвоста.